1918 - Мала рада після дебатів з приводу наказу фельдмаршала Г.Ейхгорна зобов’язала міністра земельних справ М.Ковалевського широко оповістити населення України, що цей наказ Г. фон-Ейхгорна не повинен виконуватися. Міністру закордонних справ доручалось скласти протест проти наказу Г.фон-Ейхгорна, як і проти всякого іншого втручання німецько-австро-угорських військових властей в соціально-політичні відносини на Україні. Щодо анексії Бессарабії Румунським королівством УЦР не визнала рішення “Сфатул Церію” про прилучення Бессарабії до Румунії актом вільного виявлення волі всіх народів, які проживали на її території, у тому числі і українського населення. УЦР доручила українському урядові вжити всіх заходів, щоб долю Бессарабії було вирішено у погодженні з Українською Народною Республікою.
1918 (субота) - РНМ висловилась за необхідність підписати військову конвенцію з Німеччиною і Австро-Угорщиною, що вони всіляко зволікають. Уряд вважав, що справа конвенції може бути вирішена тільки українським урядом. Надійшло повідомлення, що Рада народних комісарів РСФРР погоджується розпочати мирні переговори з українським урядом у Смоленську. РНМ затвердила асигнування Головному земельному комітетові, на закупку заліза, на відновлення державного конезаводства, міністерству земельних справ на впровадження в життя законів про землю.
1918 - Таращанський повітовий земельний комітет ухвалив, дати кожному селу стільки землі, скільки воно зможе обробити. Ті, що не зможуть засіяти всі землі, взяті ними, будуть відповідати за заподіяні втрати. Церковні землі передавалися громадянам для розподілу між безземельними і малоземельними селянами. Земельний комітет гарантував недоторканість тим, хто буде сам засівати свої площі.
1918 - У м.Біла Церква Київської губернії відбулось об’єднане повітове зібрання всіх голів волосних народних управ, земельних комітетів, дільничних начальників міліції, представників повітової народної управи, а також повітового інструктора і комісара. Збори зобов’язали Земельну управу проводити активну роботу по запровадженню в життя земельного закону. Всім повітовим інституціям запропонували обов’язково стежити за діями повітового земельного комітету. При виборах до сільських народних управ звертати увагу на обрання дієздатних людей. Щодо роззброєння населення – збори ухвалили, щоб воно провадилось тільки українськими частинами, а не німцями.
1940 - Розпочалася друга масова кампанія депортації в західних областях України, яка охопила десятки тисяч осіб, передусім сім’ї заарештованих раніше.
1941 - підписання радянсько-японського Пакту про ненапад.
1940 - В районі Нарвика британський флот потопив вісім німецьких есмінців і один підводний човен.
1942 - РНК СРСР і ЦК ВКП(б) прийняли постанови: “Про порядок мобілізації на сільськогосподарські роботи в колгоспи, радгоспи і МТС працездатного населення міст і сільськогосподарської місцевості” (залучалося населення міст і сільської місцевості, яке не працювало на підприємствах промисловості і транспорту, частина службовців державних, кооперативних і державних установ, а також учні 6–10 класів неповних середніх і середніх сільських і міських шкіл, студенти технікумів і вузів); “Про підвищення для колгоспників обов’язкового мінімуму трудоднів” (в залежності від місцевості підвищувався до 100–150 трудоднів); “Про порядок прийому зерна і худоби, які надходили від населення і колгоспів на допомогу районам, що постраждали від німецьких окупантів (наркомат заготівель і наркомат м’ясної та молочної промисловості приймав на місцеві заготпункти насіння, продовольче зерно і худобу; Держбанк СРСР приймав відрахування для надання допомоги визволеним районам).
1942 - РНК СРСР прийняла постанову про випуск Державної воєнної позики 1942 р. терміном на 20 років. Позика випускалася на суму 10 млрд. руб.
1942 - ДКО прийняв постанову про будівництво і відновлення підприємств чорної металургії.
1942 - В Гвоздеці Станіславської області розстріляно 750 євреїв, а Городенці цієї ж області – 50 осіб.
1943 - Нацисти ліквідували гетто в Бобрці Львівської області (розстріляно 1200 євреїв) та Бучачі Тернопільської області (близько 1250).
1944 - Війська 1-го Українського фронту зайняли райцентр Товсте (Тернопільська обл.).
1944 - Війська 3-го Українського фронту в результаті затятих боїв зайняли райцентр Овідіополь (Одеська обл.).
1944 - З’єднання 4-го Українського фронту і Окремої Приморської Армії зайняли міста Сімферополь, Євпаторія, Феодосія, Старий Крим, Саки, та райцентри Ак-Шейх (Роздольнянське), Іслам-Терек (Кіровське), Кіровське (Кримська обл.).
1945- Війська 2-го Українського фронту звільнили в Чехословаччині м. Годонін – важливий вузол доріг і сильний опорний пункт оборони німців на західному березі р. Морава.
1945 - Війська 3-го Українського фронту при підтримці військ 2-го Українського фронту і кораблів Дунайської військової флотилії звільнили столицю Австрії м. Відень.
1945 - Декретом Народної Ради Закарпаття створено прикордонну поліцію, організація і командування якою покладалося на полковника О. Тканка, що очолював штаб “народної дружини” всієї Закарпатської України.
1945 - Москва. ДКО прийняв постанову “Про заходи у відбудові вугільної промисловості Донбасу”. Постанова зобов’язала Наркомат вугільної промисловості до червня 1945 р. довести добування вугілля в Донбасі до 100 тис. тон за добу.
1945 - Москва. ДКО прийняв постанову “Про план видобування нафти, виробітку нафтопродуктів і матеріально-технічного постачання нафтової промисловості в другому кварталі 1945 р.”
1949 - США. У зв’язку з винесенням на пленум Генеральної Асамблеї ООН справи кардинала Міндсенті і засуджених у Болгарії 15 протестантських священиків, архієпископ УПЦ у США Мстислав вислав президенту Генеральної Асамблеї ООН телеграму-звернення. Йшлося про мучеництво впродовж 1920 – 1940-х рр. українських Церков, загибель у концтаборах Сибіру 32 єпископів і понад 3 тис. священиків УПЦ, знищення у 1945 – 1947 рр. Української католицької церкви.
1990 - Згідно Заяви ТАРС, на підставі виявлених у партійних архівах документів, СРСР офіційно визнав відповідальність за убивство НКВС у 1940-у р. у Катинському лісі кількох тисяч польських офіцерів. У цьому злочині до цього дня в СРСР звинувачували нацистів. Радянський уряд висловив глибокий жаль у зв’язку з катинською трагедією і заявив, що вона становить один з тяжких злочинів сталінізму.Під грифом "Совершенно секретно" (цілком таємно) вміщено на 121 аркуші список прізвищ арештованих, направлених в НКВД СРСР.До цього списку є супровідний лист начальника 1 спецвідділу НКВС УРСР Цвєтухіна до начальника відповідного відділу НКВД СРСР Баштакова, датований 25.11.1940 року. У ньому лише два речення: "Направляю личные тюремные дела, согласно списка арестованных, проходящих по Вашим предписаниям 041, 042, 043 и другим. Приложение: 3435 дел в 5 мешках".Після оприлюднення матерівлів було висунуто припущення: зазначені у "Списку" в’язні сталінського режиму, відповідно до постанови ЦК ВКП(б) від 5 березня, були закатовані на території України і поховані у Биківнянському лісі.У "шапці" "Списку" вказано № по порядку (1 колонка), ім’я, прізвище і по батькові (2 колонка), рік народження (3 колонка), помітки (4 колонка). Усі прізвища у "Списку" розміщенні в алфавітному порядку. У четвертій колонці навпроти кожного прізвища стоять помітки, які, за твердженнями Славоміра Кальбарчика, являють собою приписи радянських функціонерів, за якими і проводилися арешти на території Західної України.
Твердження польської сторони, що під Києвом поховані 3,5 тисячі офіцерів, не є доведеними. Відповідні написи на польському меморіалі в Биківні - необґрунтовані. Серед убитих громадян Польщі були й українці. Термін "Український катинський список" - несправедливий.
джерело:http://www.history.org.ua/?hrono
Немає коментарів:
Дописати коментар