145 років з дня народження Лесі Українки.
Леся Українка (справжнє прізвище Лариса Петрівна Квітка-Косач)
(13) (25) лютого 1870 р. у м. Звягель (тепер Новгород-Волинський Житомирської обл.) – 19.07.(01.08.) 1913 р., м. Сурамі, Грузія)
Дитинство Лесі проходило на Волині, в тісному єднанні з народнопоетичною стихією. В родині Косачів культивувались традиції запису фольклору – видатними етнографами були її мати, О.П. Драгоманова-Косач (Олена Пчілка), дядько М. П. Драгоманов, найближчий друг сім’ї М.В. Лисенко, чоловік К.В. Квітка. Живучи до 1879 р. у Звягелі, Леся слухала народні пісні, легенди, казки від няньки та ровесників. До Звягеля приїздив М.В. Лисенко, тоді Олена Пчілка організовувала записи від гурту селян у себе вдома, працюючи спільно з композитором.
Обдарована тонким музичним слухом і прекрасною музичною пам’яттю, Леся й сама рано почала записувати не лише тексти, а й мелодії пісень. В с.Жабориці спостерігала й записувала ігри на Великдень, у Луцьку – баладу про Бондарівну, легенди про Кармалюка, про Луцький замок. Живучи з 1881 р. в с.Колодяжному Ковельського повіту, збирала народні пісні, легенди, перекази, вірування, які згодом увійшли органічно в її поезію – це образи перелесника, велета, русалок, мавок, водяників і т. п. Особливе враження справило перебування в гостях у дядька Лева в с.Скулин Ковельського повіту, який розповідав Лесі «про всяку лісову, водяну, польову силу». З кінця 80-х років ХІХ століття почала цілеспрямовано займатись збиранням та вивченням народної творчості, зокрема, пісень. У 1898 р. Леся Українка познайомилася з Климентом Квіткою. Відтоді музично-фольклористична діяльність поетеси відбувалася за його безпосередньою участю. З 1899 р. вона почала наспівувати К.Квітці свої пісні і з його допомогою зайнялася впорядкуванням фольклорних збірників. Спільно з Лесею Українкою К.Квітка підготував до друку і видав три збірники українських народних пісень – він записав мелодії з голосу поетеси, подав вказівки на варіанти.
До першого збірника – «Дитячі ігри, пісні й казки з Ковельщини, Лущинип, Звягельщини на Волині» – Леся Українка написала передмову, в якій висловила свої погляди на український фольклор. До другого – «Народні пісні до танцю. З нотами» – вона готувала і примітки. Туди ввійшли записані самою Лесею Українкою пісні та 5 пісень, записаних з голосу І. Франка. Мелодії записав К. Квітка. Протягом 15 років композитор записав від Лесі Українки більш ніж півтисячі мелодій, які згодом опублікував у класичному збірнику «Народні мелодії з голосу Лесі Українки».
Неоціненний внесок зробила Леся Українка в фольклористику не тільки як збирач, але і як виконавець народних пісень. В репертуарі Лесі Українки, крім календарно-обрядових пісень (записаних в с.Колодяжне, Миропілля Звягельського повіту, с.Чекна Дубенського повіту), були пісні історичні, козацькі, рекрутські, ліричні, побутові, колискові, дитячі, жартівливі, баладні, танцювальні і, що найунікальніше – пісні до казок. В листі до М.Драгоманова Леся Українка стверджувала, що зібраних нею пісень «ще ніхто не записував».
Глибокий науковий підхід виявила поетеса до запису українських народних дум, які вона високо цінувала й любила і усвідомила не лише їх унікальність як «єдиного в світі жанру фольклору», а й актуальність на той час їхнього запису.
Немає коментарів:
Дописати коментар